Wenn ich etwas weiter sah als andere, so deshalb, weil ich auf den Schultern von Riesen stand...

Тимчасове, а, може, одвічне. Строком — до середині квітня. Далі — неактуально.

Може, це вже через тисячу літ –
я і не я вже, розбуджений в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах і легендах!
                                       Л.К.




Плани найближчого викладу матеріалів у цьому жж:


1. Кобурґ — фортеця під літнім сонцем.
2. Палац Шляйсгайм — резиденція Віттельсбахів + Люстгайм.
3. Скарбниця Резиденції та її принади.
4. Чому не падають хмари?
5. Турецькі лавки.
6. Архівні світлини з Нюрнберґа.
7. Підроблені діаманти.
8. Вассербурґ іннський.
9. На чому катаються листи.
10. Концтабір Бухенвальд (2 частини).
11. Фонтан Брунненбубрль.
12. Паркінги та паркомати.
13. Руїни флоссенбюрзького замку.
14. Про стабілізацію схилів.
15. Відсутність адрес у німців.
16. Глокеншпіль теж можна викласти.
17. Австрійські полонини. Певно, насамкінець.

---

          Після реалізації суто технічного розміщення написаних уже постів десь за тиждень-два жж неминуче буде покинутий мною на невизначений термін у стані припинення активності. Нічого не витираю, не прибираю. Осточортіло все! Просто йду геть... у простір!



          Дякую усім, хто читав і дочитає. 
          Дякую гнидам, які вдавали з себе друзів. Шукайте інших жж з безкоштовними щоденними цікавинками. Фріланс вартувало б хоча б оплачувати спілкуванням.



          П.С. На ласку, не завалюйте мене коментами і слізливими питаннями, як це було раніше. Список є, нове я писати не хочу. Недописана архітектурна льорнета разом із ще десятьма недопрацьованими постами такою і залишиться.
 
  
 
           Так попросив Заратустра...

 

         Полонина — майже гуцулізм, для жителів східної України практично незрозумілий. А от німці добре знають, що це таке, бо в них свої полонини — альми. Назва ще заримська, близька до Alpen (високі гори), та й випаси худоби теж давно тривають (1700-900 роки до Р.Х.). Більш спрощено для тих, хто взагалі не розуміє, про що мова: полонини-альми — території високогір’я гірських систем для випасу худоби у літній час (для літування корів, овець, кіз, поодиноко — коней).
         Альм поділяється на молочний (Melkalm) і немолочний (Galtalm). Немолочний служить для випасу худоби, яка не дає молока (молодняк): телиці до першого отелу, бики та воли до 2 років, телята; молочний альм слугує для молокодаючої корови. Буває змішаний. Різниця визначається в інфрастурктурі: переробці молока, маслоробстві, сироробстві і т.д (для немолочних галявин такі устаткування непотрібні).
         І про статистику: в Австрії понад 12000 господарських альмів з 500 тис. худоби. Загальна площа — 851128 га. Найбільший альм в районі Тайхальму-Зоммеральму. В Баварії 1384 господарства на 40329 га, половина з яких в Обербайєрні (верхня Баварія), інша — в Альгої (столиця Альгою — Кемптен). На баварських альмах топче траву 47840 худобин. У Швейцарії альми займають 35% господарчої території держави, там літують 380000 худоби (вівці, корови). Найбільша швейцарська полонина в кантоні Граубюнден (Graubünden).
         У південному Тіролі (Австрія) знаходиться найбільший високогірний альм Європи — Зайзеральм (die Seiser Alm). На фотках — дуже близько до нього, але все ж трохи не там.


Бєєєєєє.



І падали сльози у мій протертий капелюх...




До побачення, Livejournal!


 

       Незадовго до 11 години дня невтримний потік з Кауфіньґєрштрассе сповільнюється, при підході до Нової ратуші набирає люду, всі роззявляють роти, розчехляють фотоапарати, кінокамери та мобільні телефони. Перші удари сповіщають, що ось-ось оживе старовинний годинник Ґлокеншпіль (Glockenspiel). У ньому кожна фігурка має своє, історичне значення. А що саме — розповідаю.


Глокеншпіль. Зранку.



( Collapse )

 

          Улюбленою місциною тюльпанів є... ні, не Голландія, як могло одразу спасти на думку, а Персія. Поряд із численними піснями і віршами про розу існує також багато епічного про тюльпан — дюльбаш по турецьки, що значить чалма. Згодом назва перетворилася в тюрбан, а потім і в тюльпан.
          На сході тюльпан користується популярністю в турчанок, які розводити цю квітку вдосталь в сералях (гарем). Щорічно навіть святкували чарівне свято тюльпана: увесь сераль набував феєричного вигляду, зали прикрашалися незлічимою кількістю квітів в різних букетах, малюнках або просто пелюстках.






          Щось схоже на такий сераль відбувається зараз в ботанічному саду Мюнхена — все цвіте й милує око. Велика кількість сортів та відтінків прекрасної квітки представлена очам відвідувачів, а строкаті килими клумб підкреслені різнобавними братиками, гіацинтами та нарцисами.






( Collapse )

o.W.






 

         Під час розмови з rbrechko виникло питання — а чи люки мають бути тільки там, де є каналізація? Та ні, вони можуть бути бозна-де. Наприклад, andy_travelua бачив каналізаційний люк в пустелі Гобі. Мав би відкривачку, то заглянув би, куди веде каналізаційний тунель.
         Мені доводилося зустріти кілька люків у горах. А от нещодавно, мабуть, під свіжими спогадами після розмови про незвичне положення люків, у Манґфальських горах натрапив на такий собі люк просто посеред гірської стежки. І нема навколо ні домів, ні бетонних площадок — Схил, ліс. Де там бульдозеру копати канаву. А люк є. І що примітно — він таки має шахту, а не просто хтось загубив круглий шматок заліза.







 

          У Німеччині немає номерів квартир, взагалі немає. Номер будинку — так (Schillerstraße 25) і все. А для чого квартирний номер узагалі здався? Є два варіанти: для пошти і для гостей. Вирішуються ці проблеми легко і без номерного знака, як виявляється.
          Поштові скриньки підписані хваміліями, листи вкидають попрізвищно. Двері до під’їздів зачинено (скриньки або в тамбурі, або зовні), а дістатися до кумпеля можна подзвонивши по домофону або в дзвоник. Там теж написано прізвище (Herr Müller).
          Щодо зручності/незручності не беруся судити. От що безтолково: невідомо який поверх треба підкоряти, щоб зайти в гості. Приміром, я подзвонив у під’їзді до квартири Мюллерів, мені відкрили внизу двері. Піднімаюся сходами і читаю кожне прізвище на дверях, шукаючи, наче їжака в тумані, потрібні двері. Мудрі ґазди залишають двері квартири прочиненими, поки гість долає сходами поверхи. А може бути таке, що хтось виходив з будинку, в той час вдалося зайти до під’їзду. В такому випадку точно треба читати кожне прізвище.


Штоп! Кайне вербунг айнверфен! Поштовий ящик.



Набір дзвоників.



  

         Замок Візентау (Wiesenthau) треба шукати десь в глибині Франконії тільки таким завзятим мандрівникам, як Заратустра з його куфером див та цікавинок. Туристу, який приїхав на 2 дні до Німеччини, Візентау якось попри ґумові мешти та солом’яні брилі. Літали, знаємо.







( Collapse )

 

         На початку ХХ століття планетою покотилася страшенна епідемія вірусу грипу — іспанки. Щоб якось подолати ворога, який поширювався часто через рукостискання, в окремих американських штатах було заборонено вітатися за руку на рівні законодавства. В Європі не були політики настільки радикальними, тому боролися методами пропаганди. В Росії існував «Союз спрощення вітань», основним закликом якого стало «Геть рукостискання». На бюро та фабрики доставили плакати з красномовним написом «Без рукостискань». Робітникам, які прийняли відчайдушні заклики, вручали жетон-значок «Звільнений від рукостискань». Навіть після припинення іспанки гасла не втратили актуальності, а активні непотискачі рук красувалися значками на піджаках. Практично до війни.
         Як би це не звучало дивакувато, проте Союз спрощення вітань зіграв позитивну ролю, проводячи серед населення країни велику роботу по профілактиці інфекційних захворювань, і не тільки грипу.


         Пост на замовлення вельмишановного колеги по краєзнавству — proidysvit. Фотка — з інтернету. 

 

        Останній день в бюро.
        Стіл прибраний, книжки віддані, папери, блокноти, ручки, записники поїхали додому. Я там «прожив», здається, шість місяців. Allein und abgetrennt. І, о боже, я ж навіть фотки ні однієї за цей час не зробив. Довелося швидко ретируватися, зробивши бодай трохи нижчої якості мобільним телефоноапаратом.

        От і все, з етапом життя завершено (не без жалю в голосі!). Переходимо до іншого :)

        Запис: Зима 2011.


Який стіл, такий і стул.


( Collapse )